Критика літератури
ПОЕЗІЯ І “ПОТОЧНИЙ МОМЕНТ”
Серед пострадянських культурологів існує така думка, що тоталітаризм, який був безжальним до культури, свободи і творчості, по суті «вичавлював» з власної системи те, що не було йому рідним за духом. Але опинитися за межею, не грати за правилами, означало не що інше, як здобути творчу свободу і незалежність. Навіть біографія Володимира Свідзінського ніби розгорталася в подібному плині. Перша книга «Ліричні поезії» (1922) вийшла, коли поетові було за сорок.
НАВКОЛО БЛАНШО
Більшість дослідників сучасної культури погодилися на тому, що вона втратила функцію творчої інтенції як творення нового, натомість все більше набуває ознак модельного, схематичного, колажного, інтертекстуального, фігурного виробництва, а відтак «переживання», котре було таким важливим у творчості з давніх-давен аж до ХХ століття, така культура ніби виносить за межі творчого процесу й відчутно його маргіналізує.
АРХЕОЛОГІЯ ЕТНІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ
Через кілька днів після Паски 1999-го року я похвалився Василеві Герасим’юку, що спробував розписати писанку і в мене, на мій погляд, вийшло більш-менш непогано. Несподівано для себе я отримав від співрозмовника догану, суть якої зводилася ось до чого: своїм вчинком я порушив сакрально-космологічну світобудову гуцульського етносу, зруйнувавши, на позір, дріб’язкову, неістотну знакову систему й органічний лад, зокрема через грубу та незграбну “стилізацію”.
ПОЕЗІЯ І МІСТИКА
Між поезією і містикою в певному сенсі тривалий час існувала природна спільність: у них були іманентні можливості проникати крізь пелену невідомого й безмежного, за якою відразу губиться думка, зникає горизонт бачення, а предмети наче непомітно розчиняються, втрачаючи не тільки контури, а й фізичне тіло.
КУЛЬТУРНИЙ ПЛАСТИЛІН ПОЕТА
Поезія Езри Павнда належить до ориґінальних і водночас до суперечливих здобутків світової культури. Вона не розрахована на масового читача, її поціновувачі – вузьке, переважно академічне коло. І цьому існує кілька пояснень.
РОМАН БАБОВАЛ І ПРОЩАННЯ З НАЦІОНАЛЬНИМ ШАНСОНОМ
15 червня 2005 року не стало Романа Бабовала, україномовного та франкомовного поета з Бельгії, який за світоглядом і письмом був близьким до українських поетів Нью-Йоркської групи, до якої, зрештою, й долучився.
ЯНГОЛИ Й ДЕМОНИ ЕТНІЧНОСТІ
Я не питаю, до якої раси належить людина; досить того, що вона людина; нічого гіршого бути не може (Марк Твен)
ПРО ЩОДЕННИКИ БУНІНА
Пише дуже чуттєво, описово, надто переймається почуттями до жінок. Має добре око, помічає сильні, промовисті і нестандартні деталі з життя простого люду. Рефлексій майже нема, лише окремі фрази з оцінками, переважно дуже дотепні і влучні. Бунін пише, що писати щоденник для нього приносить справжню радість і що цей жанр (не знаю, чи можна нині це назвати жанром) в майбутньому витіснить все решта.
ЗІЗНАННЯ ҐЮНТЕРА ҐРАСА
Автобіографічна проза, зокрема щоденники й мемуари, вже давно мене цікавить більше, ніж романи. Але згадати про мемуари «Цибулина пам’яті» Ґюнтера Ґраса мене змушує один етичний момент. У 2006 році письменник зізнався, що в 1944 році перебував у військах СС (зрештою, це він описав у своїх мемуарах, напередодні публікації яких і зробив зізнання). Наслідки цього зізнання вражаючі – суспільний остракізм і зневага до Ґраса.
ПОЕЗІЯ ПІСЛЯ ПЛАСТМАСИ
У французького гуру сучасних українських кишенькових інтелектуалів є прекрасні слова про пластмасу: «А може, людський геній з винаходом пластмаси справді знайшов таку незнищенну речовину – ту, що розриває цикл взаємного обернення світових субстанцій через гниття і смерть?» І якою повинна бути поезія – та стихія, котра чи не з подібного «обернення» черпала й інколи продовжує черпати собі енергію, створюючи метафізичні ілюзії та переживання такої плинності?
СТРАХ ПЕРЕД ПОЕЗІЄЮ
Щодо поезії, то вже багато років поспіль відчуваю своєрідне заціпеніння: наче під впливом внутрішнього досвіду в мені концентруються, наростають енергійні сили, яким бракує поки поштовху для виверження та нового початку поезії. Відтак тільки зараз мене все більше переконує своєю правдивістю теза Рільке, що поезія – це досвід, довгий, тривалий стан внутрішнього почування, котре може бути не скоро готовим до творчості.
ПРО ЕДҐАРА ДОКТОРОУ
Прочитав блискучі романи «Біллі Батґейт» і «Реґтайм». Надзвичайно вдало й органічно вміє поєднувати сюжетність і наративність, яка в нього ніби непомітно набуває ознак потоку свідомості. Письмо зважене, а описи охайні, компактні і ненадмірні, від чого твори видавалися б нудними і розтягнутими.
ОСТАП ЛАПСЬКИЙ
Про оригінальність цього митця ще писав Максим Рильський. Будучи за фахом філологом, зокрема, лінгвістом, більшу частину життя проживаючи у Варшаві – в іншому мовному та культурному середовищі, – цей поет на схилі віку приходить до читача кількома напрочуд рівними та самобутніми книгами, хоча його твори широко друкувалися ще з 50-х років.
ТЕРИТОРІЯ ПЕТРА ЯЦЕНКА
У літературі прозаїк Петро Яценко – далеко не новачок. Таким дебютам позаздрив би чи не кожен початківець.
ПРО ЩОДЕННИКИ ДЖОНА ФАУЛЗА
Фаулз розкішний і дуже щедрий в описах – перебуває на тій території, яку я постійно та усвідомлено ігнорував за її «емпіризм», а не «ідейність». Його посилена та анатомічна увага до своїх почуттів і взаємин із коханими – це взагалі вершина письменницької спостережливості; він мені чомусь нагадав раннього Кнута Гамсуна з його тонким відчуттям «сполоханості» любовних емоцій. І ще – Фаулз не боїться бути відкритим, відвертим, а інколи етично невигідним у своїх окремих вчинках.
ЧОМУ ЗАБУДУТЬ ПАУЛО КОЕЛЬЙО?
Моя лікарка-дантист, якій понад 50 років, одного разу сказала, що її з літератури цікавить тільки Пауло Коельйо. Я запитав чому лише він, а вона відповіла, що Коельйо єдиний автор, який не пропонує жодних проблем, тобто, який читача нічим «не пригнічує» (якщо я вірно зловив її думку). Вона додала, що проблем їй і в житті вистачає, а тому уникає літератури й кіно, що їх пропагують.
анатолій дністровий / anatoliy dnistrovy - literature and art 