ВЕЧІРНІ ХОРАЛИ

З поетичної збірки “На смерть Кліо” (1998)

цикл

І
Благослови, душе, Господній сон,
благослови наш спокій тимчасовий,
який, немов набридливий сезон,
а там, дивись, почнуться знову лови.

Благослови осінню тишину,
де ціпенієм від холоднокрів’я.
Загорнуті в небесну пелену,
ми анемічно згадуєм повір’я.

ІІ
Замовк годинник снігом. І тепло –
така собі безжурна меркантильність.
В очах твоїх – століття. Гасне пильність.
Лише запону бачиш – сіре тло,

де постаті скриплять. Передній план,
а далі – ліс мовчань. Сліпуче сяйво
здіймається над ними. Величаймо
той час німих, знелюднених осанн.

ІІІ
Ті постаті, яким нема числа,
ті проминання, що підуть у морок,
украдуть сни твої, зітруть на порох,
бо ти від них, мов листя від стебла.

Бо ти від них, вони – в тобі. Мов час –
тече ісход з епохи до епохи,
де гаснуть очі та мужніють кроки,
а тихий сніг для нервів, як масаж.

ІV
В Господніх вікнах темно. Мовчимо.
Чекаємо, як вироку, світанку.
Нервово стулим вії наостанку.
Та увімкнули світло, як на зло…

І знов безсонні очі, як туман, –
скорбота віковічна червоніє,
в якій нема ні жалю, ні доган,
лиш страх непередбаченого тліє.

V
Птахами плаче небо восени,
і падають на дно очей краплини.
Скорботна темінь гусне щохвилини,
окутуючи тихі голоси, –

приглушує, знечужує, несе
у марево – і трепіт, і мовчання,
де спить без часу вічне сподівання,
що – аж до крапель – вернеться усе.

1998