ПОЕЗІЯ І “ПОТОЧНИЙ МОМЕНТ”

Posted on

Svidzinski

Серед пострадянських культурологів  існує така думка, що тоталітаризм, який був безжальним до культури, свободи і творчості, по суті «вичавлював» з власної системи те, що не було йому рідним за духом. Але опинитися за межею, не грати за правилами, означало не що інше, як здобути творчу свободу і незалежність. Навіть біографія Володимира Свідзінського ніби розгорталася в подібному плині. Перша книга «Ліричні поезії» (1922) вийшла, коли поетові було за сорок.

Його літературна соціалізація була – якщо так умовно сказати – «тихою»: само-ізольованою від активних, поточних процесів – яскравих публічних виступів, дебатів, промо-турів, словом від усього того, що ми сьогодні називаємо «розкруткою» та медійністю автора. Елеонора Соловей влучно зауважує, що як поет він сформувався якось потаємно, неквапливо.

Але я почну з іншого. Нещодавно в мене виникла дивна читацька «накладка» – так сталося, що думаючи про Свідзінського я паралельно читав книгу про інтелектуалів. «Зрада інтелектуалів» – так називалася книга есе видатного французького письменника-інтелектуала Жульєна Бенда. Чому я згадую про нього перед тим, як розмірковувати про поезію Володимира Свідзінського? Творчість поета, її тематичний та ідейний діапазон, настрій, мовний словник – це, фактично, реалізований інваріант шляху, який декларував Бенда. Усвідомлюю наскільки це невдячна та ризикована справа порівнювати дві різні амплітуди слова – раціонального та образного. Читаючи Свідзінського, мимоволі думаєш про ті жорсткі «зовнішні умови», які вирували за межами його поетичного світу. Тому ці роздуми навряд чи можливо класифікувати, як літературно-критичні. Це, радше, такий собі шкіц до соціології свободи митця.

Обидва були відносно сучасниками: Бенда прожив з 1867 до 1956 року, водночас життя Свідзінського виявилося навіть коротшим: з 1885 по 1941-й. Але попри розбіжність у датах я насмілююся називати їх однодумцями, зокрема за дещо схожим ставленням чи відчуттям своєї сучасності.

Ще в 20-х минулого століття Бенда відчув тотальну загрозу політичного ідеологізму – як ультраправого, так і ультралівого. Відчув ті наслідки, до яких він призведе на практиці. Але ще більше занепокоєння в нього викликала участь інтелектуалів (у широкому значенні – художників, поетів, філософів, есеїстів) у цих процесах. На його думку, інтелектуал зраджує себе, коли втрачає основну свою перевагу – безпристрасність, і стає поглинутим інтересами «поточного моменту», що на практиці виражається його захопленням сумнівною політикою, виголошенням тих меседжів, які є актуальними для одурманеного натовпу, які від нього очікуються як важливі.

Бенда це показує на прикладі «підміни» цінностей, яку на догоду «поточному моменту» здійснюють інтелектуали, все далі захоплюючись роллю трибунів, риторів, комісарів, пропагандистів, законодавців модних ідей, все далі віддаляючись від позиції бути над часом, особливо коли цей час не лише сповнений протиріч, а є тотальним щодо нищення внутрішньої свободи та творчості.

Один із нацистів якось вигукнув: «Ми беремо дитину з колиски і не відпускаємо людину аж до могили». Це звісно ж «оперативна» метафора до головної думки, але це також метафора і тієї суспільно-політичної ситуації, в якій опинився інтелектуал та митець першої половини ХХ століття. Ті, хто цього не усвідомлював, перетворювався в дитину з колиску, про яку говорив згадуваний нацист. Творчість Свідзінського і перестороги Бенда – це сонорні взірці того, що має бути важливішим для творчої свободи. Український поет це показував своїм прикладом, а французький інтелектуал – соціологічним аналізом.

Володимиру Свідзінському, який мешкав у тоталітарній державі, навряд чи було затишно. Він, як і всі інші митці, цілком тверезо та реалістично розумів оце «невідпускання» (з фразеології нациста), яке загрожувало внутрішній свободі і праву самовираження. Специфіка більшовицької тоталітарної системи полягала в тому, що приватне життя втрачало свої контури, межі і ставало щільно інтегрованим у колективістську модель керованого суспільства – брутальну щодо виявів будь-якого індивідуалізму, тотальну за своїм впливом на дії, вчинки, помисли та мотивації людини.

Більшовицький «поточний момент» мав чимало вагомих інструментів зазіхання на внутрішню свободу. Наприклад, одних він надихав комуністичною ідеєю як такою собі містерією майбутнього, що одурманювала творчу уяву. З цього, мабуть, і бере свої витоки романтична містика комунізму, якій піддалися і чимало українських митців ХХ років. «Загірна комуна» Хвильового чи поезії Семенка як оспівування соціального динамізму – це лише яскраві приклади з потоку тогочасних літературних практик. Інших митців «поточний момент» змушував п’яніти від широких можливостей агітації (як літературного інструменту) – впливати на маси, ставати надзвичайно популярним і авторитетним.

Агітація стала конструктором і матеріалом не для одного радянського поета, наділяла його уяву динамізмом, соціологізмом, трибунністю, а мову – брутальністю, техніцизмом і канцелярщиною. Дотепний термін радянські поети та радянська поезія, що укорінився з 20-х, варто й справді розуміти буквально – як державне замовлення на відповідну поетичну продукцію. Державне замовлення особливо «рідним» було для посередностей і так званих графоманів на кшталт Демьяна Бєдного. Одіозні літературні комісари несли прапор агітаційного шаблону, якому мали всі підкорятися.

Однак державне замовлення не зупинялося перед кордонами творчих стилів і напрямків і перетравлювало всіх: футуристів, символістів, імажиністів. Брутально ламало їхню самобутність, що закінчувалося переважно трагічно. Періоди «жахливого зламу» – чи то під страхом бути непотрібним своїй сучасності, чи під страхом розстрілу і репресій – пережили майже всі. Це боляче позначилося на творчості Миколи Бажана, Максима Рильського, особливо ж одіозно вдарило по музично-поетичному всесвіті Павла Тичини. Про останнього в одному зі своїх віршів Євген Маланюк із тугою скаже «із кларнета твого пофарбована дудка зосталась».

Ясна річ, що були і яскраві винятки. Передусім, згадується вислів Мілана Кундери про моторошну і водночас прекрасну риторику Маяковського. Таке захоплення-заціпення перед днем теперішнім згадуваний Бенда називає обожнювальним реалізмом. Одним словом «поточний момент» майже вщент робив усіх залученими і не завжди з їхньої власної волі, інколи навіть навпаки – він ставав їхнім прапором, предметом такої собі «апостольської віри».

Захоплення динамізмом доби породжує і відповідний тип мислення. Бенда зауважує, що в таких умовах реальним мисленням проголошується лише те, яке виражає зміни. Втім, провідні логіки доводять, що динамічний характер мислення, яке прагне злиття мислення та об’єкта, все одно є статичним, навіть за неймовірної динамічності об’єкта. Якщо цю думку перекласти на політичну мову – це шлях втечі від раціональності та здорового глузду (чогось на кшталт кантіанської етики) і навпаки – вибір ірраціональних і фанатичних ідей, що здатні збуджувати маси (хоча б згадати провідні ідеї усіх відомих політичних екстремістів). Бенда це проголошує ще однією формою інтелектуальної зради.

Володимир Свідзінський, займаючись надзвичайно «тихою» поетичною творчістю, був далекий від виставлення суворих оцінок своїм митцям-сучасникам. На відміну від Жульєна Бенда він не говорив про зраду, колабораціонізм, чи взагалі прислужування ідеології. Не залишив трактатів, як повинен себе поводити митець у житті, не декларував про його політичне чи соціальне призначення та місію. Натомість своєю творчістю він показував зовсім інший шлях, який можна обрати, відмовившись від захоплення «поточним моментом».

Два-три вірша, де випадково «вибулькнула» з його поетичного океану радянська доба, – ось це і вся дань часу. Читаючи Свідзінського, щоразу ловиш себе на думці, що для подібних речей поезія знаходиться на Марсі. Їй байдужі логіка доби та актуальна політика, виступи вождів чи масова опінія, так само їй дуже далекі методологічні догми та теорії, словом їй до лампади увесь істеблішмент зі своїми смаками та переконаннями. «Поточний момент» якщо і випадково з’являється, то лише у формі спонтанного матеріалу, та й то дуже дозовано.

Літературні комісари відразу відчули у Свідзінському чужого і ворога. Хор критики не забарився. Ось навмисне наведу основні інструментальні партії, щоб побачити, наскільки сучасна українська критика повторює у своїх рефлексах ось цю критику більшовицьку:

«Пролетаріатові книжка ліричних поезій Свідзінського майже не потрібна… Можна сказати, що ця книжечка є гарний подарунок усім самотнім, розгубленим, одсталим і переляканим новим днем» (Іван Дніпровський).

«Я не хочу вгадувати, на скільки саме років запізнився прийти в літературу Свідзінський, але ясно, що його творчість, світовідчування й світогляд – цілковито поза нашою добою» (Яків Савченко).

«В.І.Ленін підкреслював, що народність літератури цілком пов’язана з прогресивним світоглядом… В.Свідзінський орієнтується не на розум мас, не на революційну пісню, сатиричну і революційно-символічну казку, а на відмерлі забобони» (Григорій Скульський).

«Значні соціальні зрушення в нашій країні в час, коли писалась книга, не знайшли відгуку в творчості поета… Автор над усе в житті полюбляє тишу» (Микола Шеремет).

Якщо вилучити з цих критичних меседжів фразеологію «ленінізму» – все залишилося те ж саме. Теперішні критики, від думок яких також тхне «прогресивним світоглядом», знову хором щебечуть: Дайош суспільно-активну літературу! Дайош нових активних героїв (так, так – від яких би тхнуло триденним потом Сталоне)! Словом, насправді мало що змінилося.

На завершення хочу згадати надзвичайно важливе спостереження щодо соціології митця в умовах тоталітаризму. В есе «Зникоме розцвітання», присвяченому філософії творчості Володимира Свідзінського, Василь Стус про подібну демонічну діалектику зауважив так: «Є чимало підстав сумніватися в моральності мистецтва. Всі його чесноти держаться на нереальній основі. Навіювана мистецтвом добра соціальна етика виводиться з позиції нашої повної безсилості перед життям, нашої, вже успокоєної, капітуляції перед труднощами існування. В мистецтві ми здобуваємо собі шанець самоприхищеності од світу».

2012

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s