МАРК ТВЕН

Posted on

TVEN

«Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена – улюблені романи мого дитинства. Зараз важко пригадати, що саме мене в них приваблювало. Вірогідним буде одне – бажання звільнитися від світу строгих правил дорослих і бути вільним, вільним розбишакою. Ці романи – це взірці своєрідної дитячо-юнацької пасіонарності, до котрої всі ми, в тій чи іншій мірі, були схильні.

У статті «Про переваги англо-американської літератури» Жіль Дельоз окреслив основні концепти, на яких базується «матриця» однієї з найбільш самобутніх світових літератур, – це література, яка якісно вирізняється на тлі світового письменництва і яка доволі потужно впливає на інші (національні) літератури. Йдеться передовсім про англомовну американську літературу, основною рисою якої є уникнення стагнації, а відтак постійне відчуття руху, широкої географічної (а відтак етнічна, мовна, соціальна) лакуна й не менш панорамної візуалізації. Свого часу до подібного висновку прийшов і Селінджер, поставивши в родоначальники цієї традиції Марка Твена. А Гемінгвей, як знаємо, пішов ще далі – за його словами з роману «Пригоди Гекльберрі Фінна» почалася вся американська література. Література постійного руху, динаміки і переміщення.

Саме слово «пригоди», з якого розпочинаються назви обох славетних романів письменника вже націлюють на те, що є непередбаченим, нежданим та одиничним. Адже будь-які пригоди завжди є неповторними, індивідуальними, вони не розгортаються за сталими принципами чи схемами. Відтак пригоди – це завжди таїна, відсутність чіткого бачення майбутнього, а значить і сконденсована, детальна зацікавленість «клітинами» теперішнього, тим, що переживається безпосередньо зараз.

Чому письменницький досвід Твена не втрачає своєї актуальності й нині? Можливо через те, що на сторінках його романів читач бачить як ненав’язливо взаємодіють співвідношення «світ дітей – світ дорослих», «корисливість – безкорисливість», «серйозне – ігрове», «заборонене – дозволене», «загальне – індивідуальне», «обов’язки – свобода». А ще, коли додати до цього прекрасні полотна тогочасного містечкового американського життя на побережжі Міссісіпі з усіма його міжетнічними, міжконфесійними, соціальними, сексуальними тощо проблемами… не багато й не мало – це та жива, насичена галактика, яку письменник витворює із свого часу – з часу, в якому він жив, працював і своєю творчістю засвідчив його унікальність.

З пригодницького руху як творчого методу Твена користали й наступники. Безмежні символи чи архетипи води (подорожей рікою) та дороги – в подальшому яскраво активно розроблялися Гемінгвеєм, Фолкнером, Селінджером, Керуаком (у біт-покоління це певно досягнуло свого апогею), а з нинішніх авторів зустрічаються в Каннінгема, Т.Корагесана Бойла.

Однак не лише зовнішній (фізичний, географічний) «автостоп» американської літератури привабливий, у першу чергу – це не менш насичені, динамічні процеси й автостопу внутрішнього. Той же самий Дельоз у згаданій статті це блискуче ілюструє феноменом алкоголізму як внутрішньою, екзистенціальною проблемою. Можна сказати напевно, що дорога – це не лише те, по чому переміщаються, але й те, що переміщається з тобою в тобі ж самому. Це вічна можливість випадкових зустрічей, перехресть, несподіванок. А що ще потрібне для доброї літератури?

2004 (З книги “Письмо з околиці”, 2010)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s