ГОЛОБОРОДЬКО ЯК ПТАШКА

Posted on

GOLOBOROD

Василь Голобородько. Українські птахи в українському краєвиді. – Харків: Акта, 2005.

Свого часу Октавіо Пас називав поезію способом досягнення внутрішньої свободи. «Революційним», «трибунним» поетам ця теза може здатися сумнівною, адже їхня практика націлена на переробку навколишнього світу, на реалізацію тих чи інших зрушень, породжених ідеологіями, породжених раціональною шизофренією.

Проте існують шляхи, аби цього уникнути. Це і «внутрішня еміграція», і «поетичне мовчання», а головно – нехіть говорити про «пристрасний» світ людини, з усіма його скороминучостями. Саме в цих альтернативах, гадаю, й живе безмежний океан чистої, нескованої «людським матеріалом» поезії, де всі речі однаково цінні, а лагідна увага поета надає їм мабуть сакральних значень. Там, певно, зникає «мінор» і «мажор», зникає «ненависть» і «страх»… і все триває в дивному, неземному блаженстві, наче в перших католицьких хоралах …

Своєю новою книгою «Українські птахи в українському краєвиді» таким прийшов до нас новий Василь Голобородько. Це можна назвати поетичною свободою, або звільненням. Це можна назвати поверненням поезії у власне дитинство, або ж останнім імпульсом своєрідного художнього ідеалізму… Голобородько відкрився по-новому, в іншій якості, в іншій іпостасі.

Якщо ранній Голобородько поетичну тканину творив на своєрідних «зсувах» між абсурдом і страхом, парадоксом і фолком, енергетично нагнітаючи відчуття своєрідної «травми» (індивідуального, національного), що можна визначити проявом громадської позиції поета та реакції на суспільні (історичні, політичні) катаклізми, то пізній Голобородько, про якого дає підстави говорити зазначена книга, уникає конфліктності чи, коли сказати по-занудному, суб’єктно-об’єктного поетичного сприймання світу й наближається до тієї величної простоти в називанні речей, що була властива первісній свідомості, незашореній раціональними штампами, поняттями й кліше.

Відтак, Голобородько уникає риторики, метафізичного нагнітання тривоги, дидактики, він наче відкриває новий енергетичний діапазон, де смисли, звуки речей міняться. Його художній світ вільний від складних семантичних «брил», підкріплених тими чи іншими абстрактними ідеями, публіцистичними кліше, котрі раніше раз по раз виринали в його поетиці. Єдине «центрування», котре дозволяє собі поет, – скажу дотепно – «орнітологічне», й у цьому сенсі, як не парадоксально, його поезія близька до органічного експерименту… експерименту – не на рівні «зламу» тих чи інших моделей із руйнуванням їхньої структури, а на рівні альтернативного творення зовсім іншого художнього світу.

Справді, певно, лише поет здатний говорити на перший погляд про такі мінімальні речі як птахи і робити з них галактики, розкривати їхнє наповнення через череди спільних, а проте й у чомусь відмінних ознак. Свого часу така майстерність була властива Паблові Неруді, котрий міг починати вірш, скажімо, з польоту бджоли і перетворювати цей політ на велетенський світ поетичної уяви. Голобородькове пташине царство сповнене мелодики, що рухається з власних ритмів, де кожен візуальний чи смисловий відтінок – новий ритм. У цьому співі є навіть особливий драйв, на котрий треба настроїтися. Якщо це вдасться, почуємо – Голобородько співає – пташка.

2005 (З книги “Письмо з околиці”, 2010)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s