“СРІБНИЙ ПРІМАШ” ПЕТРА МІДЯНКИ

Posted on Updated on

SRIBNY_PRIMASH

Йому поталанило не лише з унікальним прізвищем, але і з регіоном, де він мешкає. Закарпаття – це, кажучи по модному, полікультурна територія, де етнічна багатоманітність промовисто позначається на побуті, звичаях, мовленні її мешканців.

З історії літератури можна пригадати безліч прикладів, як саме такі химерні регіони з еклектичним «салатом» різних культур, співіснують, взаємозбагачуються і витворюють оригінальні художні системи.

Закарпаття як оригінальний і самобутній «фрагмент» України має велику перспективу для літературного освоєння і моделювання. Можливо, від цього речення тхне підозрілим раціоналізмом, але у випадку поета Петра Мідянки маємо протилежне: органічне, природне використання такого матеріалу для творчості підкріплюється кровною приналежністю автора до цієї землі, до людей краю і їхнього щоденного способу життя.

Ясна річ, неприпустимо розглядати поезію Мідянки під кутом зору виокремлення угорських, румунських, польських, українських, русинських, православних, католицьких та інших «елементів» і банально їх систематизувати. Адже всі речі, різного етнічного, культурного походження, взаємодіють одне з одними, трансформуються у щось інше і витворюють, відтак, зовсім іншу картину світу, яку немислимо помістити в рамки чітких ідентифікацій.

Цим пояснюється також самобутність і оригінальність поетичного словника Петра Мідянки, який неможливо сплутати зі словником будь-якого іншого поета в Україні. Його художня мова, користаючи з ситуації міжкультурної взаємодії, яка властива закарпатському регіонові, розширює межі звичної картини світу, відкриває нові семантичні площини, які інколи неможливо повністю відчути й прочитати.

Принагідно згадуються слова Рільке з «Нотатника»: «немає у світі нічого такого, що постало б перед тобою цілком, немає анічогісінько. Усе складається зі стількох унікальних деталей, що не дається мислити себе абстрактно (absehen). Уявляючи собі ту чи ту річ, ми ковзаємо по її поверхні й помічаємо значно менше, ніж пускаємо повз увагу. До того ж реальності розтягнуті у часі, нерозривно пов’язані з обставинами, які не піддаються опису».

В цій розлогій цитаті є два симпатичних моменти, які хочу застосувати до прочитання Мідянкової поезії. Його художній світ, як на мене, якраз і постає тим континуумом, тим «місцем злиття» безлічі неповторних і унікальних деталей (побутових, інтер’єрів, тих чи тих замальовок сільської і міської місцевості). Зрештою, цим і мотивується така підвищена і семантично важлива функціональність пейзажу, який здійснює не лише візуальну репрезентацію, а й власне узгоджує ті різні реальності в місці і часі, про які міркував Рільке.

Мідянкова мова є надзвичайно живою і синтетичною субстанцією, в якій легко і пластично узгоджуються різні історичні епохи, різні стадії тривання людської цивілізації, людського побуту. Енді Воргол, Джорж Грабович, Моррісон, пані Буш легко співіснують із патріархальними звичаями Мараморощини, новітні «мазди» з давніми етнічними кодами та ритуальними обрядами, а середньовічна архітектура з модерними цукроварнями.

Від такої екзотики лише один крок до політичного реґіоналізму. Читаючи Мідянку і вчуваючи подекуди його громадський голос, я також п’янію від його чудового краю і відчуваю себе щасливим закарпатським сепаратистом.

2005 (З книги “Письмо з околиці”, 2010)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s