КРЕАТИВНИЙ КЛАС І ЙОГО ВОРОГИ

Posted on Updated on

Більшість успішних реформ у світі, зокрема й у країнах Східної Європи після падіння Берлінського муру, були здійснені за безпосередньої участі креативного класу (його прототипу) – нового явища постінформаційної та постіндустріальної доби, що прийшло на зміну добі індустріальної модерності. У США, Канаді, Японії, Австралії, Франції та низці інших розвинутих країн у публічному полі вже на рівні середньої школи стали звичними такі поняття, як креативний клас, креативні чи культурні індустрії, креативна економіка.

1. Покоління Стіва Джобса

Державні рішення цих країн уже немислимі без креативного імпульсу та девайсу. Більше того, саме з «креативною неочікуваністю» у прийнятті тих чи інших рішень пов’язують свої успіхи уряди, міжнародні корпорації, малі підприємства. Теоретик і осмислювач явища креативного класу Річард Флоріда в знаменитій книзі «Креативний клас» [Флорида, 2005] зауважував, що ключовий успіх зростання цього феномена полягає в моделі поведінки його представників: мобілізаційній гнучкості та можливості застосовувати навички з різних сфер діяльності, оперативно використовуючи горизонтальні комунікації, а не складні, бюрократичні, ієрархічні владні важелі.

Простіше кажучи, творчий імпульс, подолання безглуздих перешкод і відмова від функцій контролю – основні чинники будь-яких ноу-хау, незалежно від сфери діяльності. За його спостереженнями, протягом ХХ сторіччя креативний клас тільки у США зріс у десять разів і сьогодні він становить понад 15 млн фахівців – 12 % всієї робочої сили країни (і це понад 10 років тому). В розвинених країнах він зайняв домінуюче становище і без його експертних ініціатив та консультувань не обходиться підготовка жодної державної програми, незалежно від виду діяльності – економіка, право, ІТ, освіта, наука, культура, транспорт, будівництво, соціальна сфера.

Креативний клас пропонує «взаємопроникнення функцій» різних і раніше автономних секторів – дипломатії і культури, освіти і технології, мистецтва та будівництва, медицини та електроніки. Якщо активний методологічний пошук для таких процесів здійснювався ще в далеких 50-х і 60-х (наприклад, серія конференцій Мейсі в Нью-Йорку), зокрема за участю кібернетиків, фізиків, медиків, філологів, психологів, то починаючи з 80-х функціональні кордони між раніше автономними видами діяльності почали «перетікати» в інші.

Обриси виробництва, економіки, освіти, науки, фактично, «детериторизувалися». Це призвело до технологічного прориву, модернізаційного перезавантаження, а головне – до оптимізації у використанні ресурсів і зусиль. Якщо говорити про ініціативи та проекти, запропоновані креативним класом, то вони найрізноманітніші, а головне – завжди неочікувані. Звісно ж, яскравим прикладом цього покоління є розробки гаджетів Стівом Джобсом, які поєднали високий технологізм і повсякденну зручність. Підземні тунелі для велосипедистів під містами, широкі естакади-мости з лісами над автобанами, через які могли би переходити дикі звірі, надання віртуального громадянства, взуття-тренажери, меблі-трансформери, електронні цигарки… таких тем можна згадувати вже тисячі, винайдення яких не обійшлися без креативного мислення.

2. Креативність у проблемних суспільствах

Фактично, по допомогу до креативного середовища звернулися й політичні команди в низці країн колишнього соціалістичного табору. Яскравий приклад – теоретик економічних реформ у Польщі Лєшек Бальцерович, погляди якого багато в чому базувалися на «антиієрархічній філософії», близькій до світоглядних позицій креативного класу: скорочення державної машини, бюрократії, видатків, децентралізація повноважень і прийняття рішень, збільшення економічних свобод на місцях [Бальцерович, 2007].

За схожим сценарієм пішли й країни Балтії, які й досягли значного успіху.

У розпал російської агресії проти Грузії на початку 2004 року колишній прем’єр міністр Естонії Март Лаар звернувся до грузинських політиків-реформаторів із закликом у жодному разі не зволікати з реформами, оскільки в них на прийняття доленосних для країни рішень є лише декілька місяців. І якщо Грузія не скористується цим шансом, продовжував він, то в програші опиняться чимало демократичних країн Східної Європи [Лаар, 2004]. Тоді грузинські політики почали здійснювати не просто реформи, а в буквальному сенсі запроваджували докорінне реформаторське форсування «авгієвих стаєнь» країни.

Про грузинські реформи в «умовах оборони» (спроби їх підірвати військовою експансією режимом В. Путіна) вже пишуться теоретичні праці та здійснюються наукові дослідження. Досить непогано успіхи цієї країни описані у книзі «Чому Грузії вдалося» російського економіста Лариси Буракової [Буракова, 2012].

Низка країн пострадянського простору, в яких політичний клас заручився підтримкою класу креативного (Естонія, Литва, Грузія), сьогодні демонструють, попри наявні труднощі, позитивну динаміку освітнього, наукового, економічного, культурного розвитку, а головне – звільнення від авторитарних рудиментів, пов’язаних з радянським минулим.

Щодо влади Росії та прибічників реставрації імперії, то вони прямим текстом оголосили креативний клас своїм ворогом номер один. Одіозний імперський сайт «Русская весна» у серпні 2014 року опублікував статтю «Войну начали «новые кочевники» – креативный класс», автор якої вигукує, що владу в Україні (після Революції Гідності. – А.Д.) захопили зовсім не «западенці» – «справжнім бенефіціаром Майдану стали зовсім не вони, а добре нам знайомі по нещодавнім подіям на Болотній площі російської столиці, так званий креативний клас» [Тумашов, 2014].

Як на мене – це найбільший комплімент вірному розвитку в Україні громадянського суспільства та інноваційно-модернізаційного мислення та культури. Російська влада відчуває смертельну загрозу для свого правління від зростання все більшої популярності креативного класу і в Україні, і на всьому пострадянському просторі. Після вторгнення російсько-терористичних угруповань на терени українського Криму та Донбасу, в самій Росії почалася масова кампанія полювання на відьом – репресії проти представників креативного класу.

В культурі це поширилося не лише на опонентів режиму Путіна (митців, блогерів, журналістів), а й на мережі та інституції. Нещодавно російська влада ліквідувала проект мережі Інноваційних культурних центрів (ІКЦ), який раніше планувався як аналог культурних інституцій нового покоління. Керівників осередків усіх звільнено, а мережу перейменовано в Регіональні культурні центри (РКЦ). Їхня «нова» філософія керуватиметься не модернізаційно-інноваційним мисленням, а «духовними скрєпами» – релігійним, патріотичним і моральним «вихованням» громадян. Ключовим ідеологічним пріоритетом цих центрів стане співпраця з Російською православною церквою. Фактично, фашизація «русскім міром» російського суспільства відбувається на всіх можливих рівнях.

До речі, чудовим тестом на авторитарність влади, інституцій, політикуму й окремих політичних сил – може бути його ставлення до креативного класу та його ініціатив. Такий тест проходять далеко не всі, зокрема навіть із числа тих, хто вважає себе демократом і патріотом.

3. Українська політика: креативність на задвірках

Говорячи про нашу країну, креативний клас як факт уже існує і поволі набирає політичної ваги. За період від Майдану-2004 до Майдану-2014 відбулося остаточне формування його образу. Як соціальний і політичний рушій, він проголошує такі принципи, як відмову від ієрархічності, прозорість, ефективність, професіоналізм. Простіше кажучи, це меритократичні принципи. Саме цим він створює реальну загрозу мафіозно-олігархічній політико-економічній моделі в Україні, що й досі опирається реформам через брак у теперішніх політиків і чиновників якісної освіти, незнання іноземних мов і бажання жити без особливих змін.

Поки що український креативний клас – це поєднання сил актуальної культури, молодих інтелектуалів, активістів різних громадських організацій, економістів інноваційної діяльності та близьких за духом представників малого й середнього підприємництва, проти якого впродовж усіх років Незалежності влада здійснювала каральні експедиції. Економічна база діяльності українського креативного класу поки слабка. Крім того, в умовах олігархічного монополізму в політиці та економіці український креативний клас майже не представлений у державній владі та парламенті.

Навіть після Майдану-2014 креативний клас був максимально усунутий існуючим політикумом від участі у владі. Це підтверджує навіть розподіл портфелів у революційному уряді: лише посади заступника міністра культури та заступника міністра освіти й науки було віддано креативному класу. Головне питання, чому цей клас не став владою лежить у кількох площинах.

По-перше, в нього ще поки слабка економічна база та фінансове становище, щоб стати активним учасником політичного процесу та істотно впливати на електоральне поле. Декілька політичних сил («Самопоміч», «Демократичний альянс») у своїх програмах та окремими діями намагалися загравати з креативним класом перед парламентськими виборами 2014 року. Існують також політичні проекти, які націлено налаштовані на креативний клас як електоральну нішу (партія «Молодь до влади»), одна час покаже чи це був лише політехонологічний проект. Щодо політичних сил, світоглядна консервативність (скажімо, в питаннях ставлення до сексуальних меншин «Демальянсу») та суперечлива поведінка після виборів у парламенті («Самопоміч») помітно відвернула від них представників креативного класу.

По-друге, креативний клас, зокрема як досить різноманітне середовище, поки не має чіткої та єдиної політико-ідеологічної платформи. Простіше кажучи, він політично не структурований, оскільки його політичні погляди також вкрай розмиті: від постмарксизму до ліберального націоналізму. Відтак він не ідентифікується суспільством як вагомий політичний гравець.

По-третє, креативний клас кращою політикою вважає не стільки політичну боротьбу (партійну систему), а суспільні та соціальні зміни: він займається формуванням горизонтальних структур інноваційної діяльності в різноманітних сферах: від культури до екології. У перспективі такі дієві мережі можуть стати надійною базою для активного й інституційного впливу на політику. Досить успішними можна вважати, наприклад, запуск таких проектів, як Громадське-радіо, Громадське-ТБ, Платформа «Велика ідея» і Спільнокошт, Арт-завод, а також низку інших мультифункціональних локацій, популярність яких стрімко зростає серед культурної, інтелектуальної, медійної та молодіжної спільноти.

Якщо український пострадянський політичний клас – в ціннісно-смисловому ракурсі – залишився в ХХ сторіччі (навіть не в постмодерній, а в індустріально-модерній його складовій), то креативний клас – це представник досить таки активної, хоча й поки не чисельної, постінформаційної складової українського суспільства.

4. Креативність і «консервативна підозра»

Саме з цього випливає ключова відмінність. Найголовніше, що робить креативний клас поки недостатньо впливовим, як не дивно, це молодість та відповідна «картина світу». Якісна освіта, ексклюзивна професійна діяльність, громадянство в цифровій епосі та відповідна модель поведінки роблять його поки «незрозумілим» в очах представників старих соціалізацій, особливо на периферії. Простіше кажучи, його символічна влада та вплив закінчується за 50 км від Києва та інших мегаполісів.

У ментальному плані до креативного класу застосовується «консервативна підозра». Саме феномен «консервативної підозри» зі стійким психологічним опором до змін сьогодні складає в Україні твердий суспільний прошарок, який заполонив практично все: державні установи, силові структури, бюджетні організації, освіту, сферу послуг, комунальні підприємства. Фактично, можна говорити про дві паралельні реальності чи про два суспільства, які є в Україні (і це без мовних чи етнічних ознак): креативний клас та його прибічники, зокрема з молодших поколінь, які є відкритими до глобальних інтеграцій, та представники «консервативної підозри», які, фактично, стоять на позиціях блокадного менталітету.

Якщо перші активно формують інноваційні ідеї та смисли, розбудовують горизонтальні мережі інноваційної діяльності та формують нову модель накопичення соціального капіталу, то інші продовжують жити в «старій Україні», не особливо впливаючи на правила гри.

5. Війна і реформи

Важливий момент щодо розуміння реформістсько-рушійної сили креативного класу виникає в контексті війни. Фактично, всі аналітики одностайні в тому, що єдиним порятунком в умовах зовнішньої агресії для України є модернізація та реформи. Цим шляхом в умовах російської агресії 2004 року пішла Грузія. Грузинські політики-реформатори, які за якістю своєї західної освіти відрізнялися від колишніх грузинських політиків, переважно ще радянської закваски, запровадили два ключові принципи: радикалізм і чесність. Радикалізм призвів до ламання старих схем і моделей, фактично, в усіх секторах економіки та управління, а також запровадження ефективніших – менш затратних за ресурсами.

Чесність (відкритість) робила цей процес зрозумілим і доступним для усього суспільства. Демонтаж і докорінне переформатування державних інституцій, які нездатні слугувати своїм цілям, став першим кроком «грузинського дива». Знищення корупції, відкритий і цільовий розподіл великомасштабної матеріальної допомоги західних країн, зниження, а не підвищення (як це помилково робить зараз Україна) податків під час рецесії – ті чинники, що зміцнили економічну свободу. Російська агресія у вигляді «гібридної війни» – це не лише битва на фронті, а й битва тилів. Грузія втрималася завдяки зміцненню свого тилу. Якби вона користувалася хибним концептом «все лише для фронту», то не витримала б тиску російської військової машини. Лише стрімкі та оперативні реформи стали порятунком від краху.

В України, яка перебуває на порозі дефолту, також катастрофічно мало часу для реформ – можливо, нема навіть пів року. Чому зараз вкрай необхідні послуги креативного класу? Наведу два приклади. Перший момент. Потенціалом реформи може виступити те, що називають креативним хабом – поєднанням елементів різних сфер: культури, підприємництва, технології, управління та інших. На платформах креативних хабів успішно здійснюється підприємницька, культурна, освітня, благодійна та волонтерська діяльність. У розвинутих країнах креативний хаб є ефективнішим та оперативнішим від державного підрозділу, чітко регламентованого ієрархічними інструкціями та вузькими функціями.

На відміну від Грузії, Україна не поспішає докорінно реформувати свій державний апарат і сектор загалом. Здійснюються скорочення видатків, міністри вихваляються малими зарплатами, але це не впливає на ефективність, оскільки чинним залишається старий нерентабельний механізм. Уже зараз до державного управління на різних ланках необхідно залучати молодих фахівців із якісною західною освітою, котрі здатні створювати функціональні поєднання за аналогією креативного хабу. Однак це неможливо здійснити без реформи державного управління. Через катастрофічно низькі зарплати цей прошарок, фактично, якщо у державному управлінні й був, то вже його покинув.

Наступний момент. Це непомічання потреб підприємництва, особливо того, що займається інноваційною діяльністю.

Саме інноваційне підприємництво, ще за класичним визначенням Йозефа Шумпетера, є рушієм модернізаційної дії. Фактично, саме цей прошарок є економічною основою креативного класу. Натомість Україна й надалі залишається жертвою олігархічної економіки, коли державний апарат і політичний клас захищають інтереси власників великих підприємств, енергозатратних і застарілих за інфраструктурою. Саме інноваційне підприємництво є основою розвитку креативної економіки міст.

Чому в умовах війни передусім треба дбати про економіки міст? Це найбільші скупчення працездатного населення. Інноваційне підприємництво – навіть на низовому рівні – здатне забезпечити зайнятість населення та модернізаційну дію щодо всього навколишнього простору. Міста (мегаполіси та містечка) повинні розвиватися першочергово, а це можливо за умови максимально лібералізованої політики щодо підприємництва. Зміцнення економічних свобод, можливість усім розвиватися – це зміцнення тилу.

Анатолій Дністровий

2015

ДЖЕРЕЛА

Бальцерович Л. Навстречу ограниченому государству / пер. с англ. – М. : Новое издательство, 2007. – 92 с. Буракова Л. Чому Грузії вдалося / Лариса Буракова ; пер. з рос. – К.: Дух і літера, 2012. – 255 с. Лаар М. Грузия не должна упустить шанс для радикальных реформ [Електронний ресурс] / Март Лаар // іnoCМИ.ru. – 2004. – 21 січня. – Режим доступу: http://inosmi. ru/world/20040121/205129.html Тумашев М. Войну начали «новые кочевники» – креативный класс [Електронний ресурс] / Михаил Тумашев // Русская весна. – 2014. – 15 серпня. – Режим доступу: http://russkayavesna.ru/news/analytics/the-war-began-new-nomads-creative-class/ Флорида Р. Креативный класс: Люди, которые меняют будущее / Р. Флорида ; пер. с англ. — М. : Классика-XXI, 2005. — 430 с.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s